М.: Новое литературное обозрение, 2017
Олександр Авербух влаштував у Києві свій поетичний вечір. А потім поїхав у Луганську область, звідки він родом. І цей київський транзит з Канади на схід — згусток поезії, з якою все непросто. Олександр зараз багато пише українською, і тому деякі думки Станіслава Львовського з передмови до московської книжки — втратили актуальність. Оскільки в цій збірці Олександр, крім російської, подеколи висловлюється то українською, то архаїчною книжною мовою, а ще в деяких розділах пише начебто від осіб, які листуються в 30‑х або пишуть спогади пізніше, Львовський вважає всі ці мовні регістри — рівноправними, тобто українську мову — варіантом мови персонажа, а не засадничою. Що ж, тепер Олександр Авербух спростував такий погляд.
А тоді, коли писався розділ «Вонйа», з рядками «свидетельство четвертого лица / подвздошном узелке вины / / кто восходил / греха на грузные челны», все ж таки відстороненість, навіть «красивість» цих російськомовних текстів не дає відчути всю силу втягнутості в події. А слова наче з підручника історичної граматики подеколи приводять на пам’ять Башлачова. В цьому розділі є тексти та окремі рядки українською, і вони здаються влучнішими: «бачите наша рана впадає / тепер в вашу / рану / / виття водоспадне / слів не знаходимо / сійською / їнською / крутиться / на кінчику язика / / крапелька отрути».
Потрібна була саме українська, аби згодом (уже не в цій книжці) сказати навпрямки: «я пробачив собі / прадіда-українця що ходив погромом на прадіда-єврея / пробачив прабабу-польку яка рвала коси прабабі-єврейці / я пробачив собі прадіда‑москаля який забрав останній шматок у прабаби-українки / я пробачив прабабу-єврейку що написала донос на прадіда українця / / вони всі зараз тут / на останній вечері / мого тіла / налягають на стіл / / кожне тягне / за серце / / підіймається / відрізає клаптик / показує іншим — бачте / це наше / / і я не встигаю запитати кожним відірваним шматочком / / за що стаю руба? / / їжте на спомин / про себе / тіло моє / пийте з мене любі / / бабцю / діду». Автор таких рядків не є більше четвертою особою. Щоправда, він і в розділі «По воздуху сдержанности», в мініатюрах, що звучать дещо в богословському ключі, стає близьким.
Тепер поет і епістолярну хроніку середини минулого століття пише українською.
