З німецької переклала Роксоляна Свято
К.: Видавничий дім «КОМОРА», 2019
Кінець Другої світової. Розбомблений, випатраний Берлін. Вибиті вікна, розграбовані продуктові крамниці. Не працюють водопроводи, нема електрики, більше не діють продуктові картки і тануть харчові запаси. Жодних засобів масової інформації — лише плітки з сусіднього бомбосховища. Цивільне населення переховується у підвалах, купчиться в бруді й пітьмі, а згодом з острахом потроху виповзає на білий світ, оселяючись групками у помешканнях на нижніх поверхах багатоквартирних будинків, щоб не так тяжко було тягати воду з вуличної колонки. Але вони це дарма, дарма. Бо кажуть, що на верхні поверхи солдати Червоної Армії майже не потикалися. Оті ошалілі від випитого, зі своєю незмінною фразою: «Фрау, ком!»
Анонімна автобіографія «Жінка в Берліні» розповідає про масові зґвалтування німецьких жінок представниками Червоної армії. У ній описано події від 20 квітня до 22 червня 1945 року — два місяці, які переінакшили незліченну кількість доль. Щось схоже українські читачі вже бачили у книжці «Навіщо я народилася дівчинкою?» Габі Кьопп, тільки там історія збиткувань над німецьким жіноцтвом розповідається дівчинкою-підлітком. Тут же ми маємо дорослу, інтелігентну оповідачку, яка до того ж володіє мовою ворога і через те не може так однозначно його ненавидіти.
«Перед нами живий, яскравий та якісно перекладений зразок мемуаристики Другої світової війни»
Ми легко можемо поставити себе на її місце, пройнятися цим підвальним страхом, уявити коло авторки вже немолоду жінку, яка пришиває свій шлюбний перстень на гумку від трусів. Ми відчуваємо, як фрау занурюються в прибирання, аби лишень не думати про прийдешнє; як щиро тішаться їжі та м’якому ліжку («В ліжку я почуваюся по‑ідіотськи безпечно, ніби простирадла й ковдри з заліза»). Ми розуміємо, що це «поразка чоловічої статі», а жіноцтво настільки гнучке і відпірне, що ми не можемо говорити про нього в таких термінах.
Проводячи паралелі зі збіркою оповідань Кармен Мачадо, варто зазначити, що в обидвох книжках мовчазні, зникомі героїні спромоглися випробувати свій голос. «Ми стали народом німих» — пише авторка «Жінки в Берліні», «нємци» — то ж дослівно в перекладі з російської «німі». Жінки переможених соромилися писати про заподіяне їм насильство, хоча, якщо вірити цим мемуарам, не цуралися чорних жартиків і не почувалися ніяково, відверто запитуючи одна в одної «Чи тебе вони теж?..» або «Скільки разів вони це з тобою зробили?». Але то пошепки, між собою. Натомість наприкінці книги є красномовна сцена, коли головна героїня показує своєму довоєнному коханому ці відверті щоденники, і він, начебто нічого не розуміючи, перепитує, що означає «зґвлт» (певні слова траплялися в тексті так багато разів, аж авторка приноровилася їх скорочувати)… Так само показовим є той факт, що відгуки на перше видання берлінського щоденника були переважно несхвальними. Тож авторка (нині вже знаємо, що нею була відома німецька журналістка Марта Гіллерс (1911‑2001)) виявила бажання залишатися невідомою до кінця своїх днів. Щоденник набув широкого розголосу лише після перевидання 2003 року.
Про повоєнні жахіття публічно тривалий час не говорилося. Нещодавно за тему тріумфальних масових зґвалтувань взялася, наприклад, Міріам Ґебгардт у книзі «Ми, діти насильства». Навіть через покоління після тих, котрі пережили війну, ми ще сповнені страху наших бабусь. Такі речі, як тріщання роздертої білизни, дзенькання пряжки паска об бильце ліжка чи звук кроків у важчих військових чоботях загрозливо лунає в голові онучок та дітей тих жертв. А жертви, до речі, були не лише німкенями. Згідно з дослідженням британського військового історика Ентоні Бівора, російські й польські жінки та дівчата, які звільнялися з концентраційних таборів, також піддавалися насильству з боку визволителів.
Такі неоднозначні тексти допомагають позбутись бінарності в поглядах на історію. Раджу почитати, бо перед нами живий, яскравий та якісно перекладений зразок мемуаристики Другої світової війни, який не поступається, скажімо, щоденникам Анни Франк чи спогадам німецької фізикині Габріели Кьопп.