К.: Фенікс, 2019
У квітні цього року помер режисер Георгій Данелія. Його фільм «Кін-дза-дза» вийшов 1986 року. А народжений роком раніше Антон Полунін, коли став поетом, свою третю книжку назвав «Антитентура»: це одне зі слів вигаданої мови, якою спілкуються персонажі фільму, означає щось на кшталт групи планет, до яких не можна потрапити — можна дістатися тільки до планет Тентури. Тобто історія цього абсурдистського та багатошарового фільму, який я дивилася в київському кінотеатрі «Братислава» за блакитним квиточком 80‑х, несподівано продовжується. Із самого фільму на сторінки «Антитентури» раптом вистрибує слово «пепелац», а от у вірші, однойменному назві збірки, персонажем — Гленн Міллер у Парижі.
Книжка вийшла в рамках проекту «Антивидавництво» з таким коментарем: «ми вважаємо, що в Україні настав час якісного незалежного самвидаву. Наше гасло — котком по стереотипах!» Зізнаєшся собі, що й ім’я автора — Антон, — мабуть, вписується в цей ігровий словник на літеру «А». А коли з’являється слово «антагонист» (у вірші російською мовою), підозрюєш і його в співучасті. Вірші українською та російською вільно поєднуються у збірці.
У неї потрапили «дарницьке трамвайне депо» і «журнал хрещатик», а взагалі — тут тексти, де поодинокі нецензурні слова підкреслюють хворобливу універсальність місця й часу. Герої віршів можуть мати сучасні прізвища, але це майже не систематизує щільний абсурд, що оточує їх. Справжні історичні або літературні персонажі мимовільно поєднуються засобами втомленого постмодернізму: «місяць прожив К з горбуновим і горчаковим / так звали наперсточників». Далі — на рівні літер: «горбачов горкунов», «горчанов і горбаков».
В антистереотипній книжці немає анотації, зате є розповідь про шрифт, яким її набрано, хто його винахідник, де він застосовувався, на основі чого виник. Ех, де мій високий друк! Як би ним виглядали рядки «склосяйні леза проїзних квитків / у чорних міщанських портмоне паморозного вівторка».
