Л.: ВСЛ, 2019
Книжку відкриває апофатичний вірш. Взагалі проявлення саме через присутність і відсутність, життя і смерть — один з художніх шляхів цієї збірки («Втрата — ім’я душі, моєї теперішньої супутниці»). Троянда — Серце — противага смерті, Вільшаному королю. Як у Середньовіччі, в якому максимум інтерпретацій троянди, в цій книжці можна алегоріями оживлювати речі, перетворювати одне на друге.
Наскрізна тема дитинства. На вустах і в діях дитини — те, що відкриває справжні сенси. В розмовах із дитиною дорослі повідомляють неочікуване. Вільшаний король — це той, хто особливим чином пов’язує батька та сина.
В’ячеслав Левицький висловив думку, що «Троянда — це певний лаюківський «осот навпаки». Але, гадаю, Мирославові йдеться про «розширення простору», про можливість рости поруч і осотові, і троянді. Осот, ясна річ, жорсткіший, але й троянду не просто втримати в руках. Так чи інакше образи Вавилону, блудниці, які хвилювали Мирослава й раніше, поет розкриває значно більш розлого й болюче, але й милосердніше. Він наскрізь бачить жінку, чиє «життя — коротке, як без гарячої води миття, / довге, як собаче виття».
Настав час, коли виникає більше потреби в приховуванні близького й глибинного, ніж у демонстрації його: «Тепер хованки грають у нас — / і горища, погреби, шафи ховаються в нас, як діти…» Страх втрати — наочний: «Що таке дерево, як не страх перед відсутністю дерева? / І любов — страх перед відсутністю любові. / / І поезія — чи не страх / перед відсутністю поезії?» Та Мирослав конкретизує в іншому вірші: «поезія нагадує мишей, кротиків і землерийок, / яких коти приносять на поріг своїм господарям. / Нікому тих гризунів не потрібно, / втім, це не може не викликати поблажливого захоплення».
«Троянда» — зріла й природна книжка. В ній багато римованого. А вірш‑еліпсис «Креслення дому» не містить слів на кшталт «переселенець», але з нього все зрозуміло про війну на сході. В наступному вірші вже є «Град» і «Бук» — у вірші, просякнутому ніжністю. Взагалі ніжність і співчуття по-новому розкриваються в цій книзі. А осот вже зробився частиною гербарію: «Заховаю в Буквар квітку осот — / і врятую ваги її чверть…»
