Коли я вперше зустрівся з Норманом Манею, то ключем нашого короткого спілкування стала Європа, вірніше, її маленьке містечко Дрогобич і Бруно Шульц. Розмовляли у коридорі National Arts Club. Вдруге зустрілися на читанні, присвяченому 100-річчю вірменського Ґеноциду, в найстарішій вірменській церкві Нью-Йорка. Потім їхали сабвеєм. І розмовляли у гуркотливому вагоні, ділячись враженнями про вечір і про життя у Нью-Йорку. Насамкінець Норман Маня підсумував нашу розмову питанням: «Що ми робимо у цій божевільній країні?» Так, наче хотів полегшити собі й мені відчуття виїзду і зміни пейзажів. Мабуть, саме про це ми говорили. Саме про це розповідає румунський письменник. А я, включивши свій досвід переїзду і вживання в Америку, життя у чужому просторі, європейську ностальгію, боротьбу з мовами і непроминальне відчуття батьківщини, порівнюю його досвід зі своїм. Я хочу, щоби й ви відчули вагу слова Нормана Мані, який протягом усієї своєї творчості пише про людину межових ситуацій та її втрати.
ШО Дитинство — чи не найкраща пора для кожного. Принаймні, існує таке переконання. Ваше дитинство припало на період Другої світової війни. Що ви тоді пережили?
— Моє дитинство минуло у концентраційному таборі, який розміщувався на території України (Могилів-Подільський та околиці), куди мене з родиною відправили фашистський уряд Румунії та нацистська Німеччина. Я повернувся до Румунії у 1945 році й знову переживав дивовижну банальність звичного життя: їжа, школа, книжки. У 1948 році, коли комуністи в Румунії взяли владу в свої руки, то й система освіти підкорилася тоталітарним правилам. Дитинство у таборі глибоко поранило мою дитячу психіку, і жахіття, які я там пережив, залишися у моїй пам’яті й моїх творах.
ШО Ваша літературна кар’єра розпочалася під час режиму Чаушеску. Чи тоталітарна система впливає на письменника? Як вам особисто вдавалося співіснувати із тоталітарною системою Румунії?
— У так званому соціалізмові (в Румунії офіційна назва була «розвинуте соціалістичне суспільство») держава (а це означало партія) користувалася необмеженою владою. Партія була власницею усіх нас. Культура також перебувала під наглядом партії. Партія тримала армію цензорів і політпрацівників. Існували м’які компроміси з ними, бо Румунія — візантійська країна, і її реальність під столом, а не на столі, але це не змінювало деспотичної поліційної суті держави. У есеї «Рапорт цензора» зі збірки «Про клоунів: диктатор і митець» я розповідаю заплутану історію моєї боротьби з цензурою навколо мого останнього з опублікованих у Румунії часів Чаушеску роману «Чорний конверт» (1986). Великою проблемою для нас усіх була самоцензура. Не всі письменники вийшли з цього з честю.
ШО Коли ви у часи диктатури їхали до Берліна, чи було у вас відчуття, що виїжджаєте назавжди?
— Ні, але справді переймався майбутнім. І навіть після того, як я прибув до США, — надто довго вагався, перш ніж остаточно осісти в Америці. Я вкорінений у румунську культуру і не міг собі порадити з цим. Міркував: чи зможу я щось робити на вільному ринкові культури у чужій країні?
ШО Мова — це кисень письменника. У своїх есеях ви часто говорите на теми вигнання і мови. Ви навіть назвали англійську «позиченою» мовою, хоча у США мешкаєте вже тривалий час. Однак ви продовжуєте писати румунською. Що означає для вас жити у двох мовах?
— Я приїхав до Америки без мови. Я вважав, що краще було б зостатися в Європі, у Франції або ж у Німеччині, в яких я був би на «ти» з мовами цих країн. Отже, я почав тут з нуля, і процес асиміляції був нелегкий. Так, зараз я живу в двох мовах, але моя внутрішня мова, мова моєї свідомості — румунська. Я пишу книжки румунською і щасливий, що їх перекладено на понад 20 мов. І все ж англійська — це мова буднів, викладання у коледжі. Вона також стала мовою спілкування з американськими друзями, лікарями, колегами і читачами, але це мова, вивчена у зрілому віці.
ШО Про що ви писали в Румунії і про що пишете в США? Чи змінилися теми й герої ваших романів і оповідань? На які основні питання ви намагаєтеся відповісти, в першу чергу самому собі?
— Моя проза переважно автобіографічна (однак це не означає, що автобіографія — єдине джерело моєї творчості). Я багато черпаю зі свого власного життя і духовного досвіду, але намагаюся підкорятися естетичній доцільності й логіці письма. Таким чином, теми Голокосту та комунізму, відчуження у тоталітарному суспільстві — визначальні, але тема — не основний критерій оцінки літератури, увага мусить концентруватися на особистостях і основних проблемах людини. Від часу, коли я покинув свою батьківщину, теми еміґрації й відчуженості набули для мене іншої ваги. Самотність людини у нашому ґлобальному світі також хвилює мене. Мій метод письма виявився заскладним для іноземної аудиторії, зокрема американської, котра не розуміє мого минулого, тому я повинен додавати час від часу деякі коментарі. По суті, моє письмо не змінилося, але так само як і раніше воно сфокусоване на особистостях в екстремальних ситуаціях.
ШО Ваш есей про Мірчу Еліаде викликав у Румунії неоднозначну реакцію, оскільки ви торкнулися теми співпраці інтелектуалів з диктаторськими режимами. Питання травми Другої світової війни залишається важливою для багатьох інтелектуалів, тому що вони ще й досі вибирають поміж демократією і тоталітаризмом. Чому ви саме так написали про Еліаде?
— Крах комунізму в країні з тяглим націоналістичним минулим і значною кількістю хамеліонів з партійними квитками, котрі за одну ніч перетворилися на антикомуністів, відразу викликав різку зміну на політичній арені. У цьому я добачаю новий небезпечний їх прояв з правом на ідеологію і пам’ять. Еліаде завжди був представлений як стара-нова ікона успішного інтелектуала на Заході із солідною репутацією антикомуніста. У своєму тексті я не пропоную великих нових відкриттів у його біографії, зокрема щодо його симпатії до «Залізної ґвардії» в 1930?х роках, але есей викликав шок в атмосфері перших посткомуністичних часів. Ось чому на мене напали в пресі як на «чужинця», зрадника, вигнанця, який зраджує великій патріотичній традиції своєї країни. Мені було дуже боляче від ксенофобських кампаній і маніпуляцій істиною. Згодом кілька книг, опублікованих в Румунії і на Заході, визнали правомірність моєї позиції.
ШО Я хочу запитати вас про Пауля Целана. Що для вас означає Целан і його поезія?
— Целан походить з Буковини, як і я. Він жив у вигнанні, як я уже живу 30 років. Трагедія Голокосту — це головна його тема, яка так само є важливою й для мене. На мене вплинула його трагічна доля, його пророча чутливість, оригінальність та унікальність його поезії — як свідоцтво його самотності й страждання мандрівника.
ШО Як ви відчуваєте різні культури (єврейську, румунську, американську) і живете з ними?
— Не зважаючи на труднощі — це перевага. Поминаючи навіть моє первісне небажання залишити свою мову і культуру і всупереч складним початкам на Заході, я вдячний за все, що я отримав — щоденне протистояння з новим світом і моїм переродженням. Тому я зобов’язаний реґулювати і відкривати нові внутрішні можливості для таких непростих змін. Єврейськість, румунськість і американськість — частини моєї біографії і мого культурного досвіду. Подібно до того, що було в молодому віці (тобто моя зацікавленість деякими європейськими мовами і культурами).
ШО Письменники часто конфліктують зі своєю батьківщиною чи місцем свого народження. Це трапляється з різних причин, і випадки протистояння поміж державою і митцем відомі. Які ваші стосунки з Румунією і румунською культурою?
— Мій перший вихід відбувся, коли мені було 5 років, другий — у п’ятдесят: до сюрреалістичної країни вигнанців — Америки, яка може багато чого розповісти про мої стосунки з Румунією. Незважаючи на все це — я румунський письменник; це означає, що моєю постійною батьківщиною є мова, румунська мова. Мої стосунки сповнені суперечностей, напруженості й тяжких спогадів. Це не простий зв’язок, але істотний.
ШО Я знаю, що ви бували в Україні. Що ви там бачили і які ваші враження?
— Як я уже говорив, у віці від 5 до 9 років я перебував у концентраційному таборі на території України. На початку 1980?х років я відвідав Київ як румунський письменник. Місто мені вельми сподобалося. У 1990?х з німецькими кінематографістами я відвідав Львів і Чернівці. Ми знімали фільм про моє перебування у таборах. Хіба можна було пізнати Україну, перебуваючи так коротко? Вразили — красиві жінки і пияцтво чоловіків.
ШО Що ви думаєте про нинішню ситуацію в Україні?
— Я вважаю нинішню ситуацію трагічною. Я знав про відмінності поміж західною і східною частинами України (не тільки щодо мови). Однак ніколи не думав, що цими відмінностями можна буде маніпулювати й довести їх до кривавого конфлікту з жахливими наслідками для мешканців цих реґіонів, що, по суті, становить велику небезпеку для Європи.
