1. Як ви в цілому поставилися до ухвалення мовного закону № 5670‑Д?
2. Закон № 5670‑Д максимально ускладнює проведення громадських заходів будь-якою мовою, окрім державної, оскільки вимагає обов’язкового використання української або перекладу на українську. Чи вважаєте ви цю норму справедливою?
3. Чи згодні ви з нормами, які застосовуватимуться в культурі й засобах масової інформації (тотальна українізація теле‑ та радіоефіру, обов’язковий випуск української версії друкованих і електронних ЗМІ, субтитрування спектаклів, поставлених будь-якою мовою, окрім української, 15‑відсотковий ліміт на неукраїнські репліки у фільмах українського виробництва)?
4. Як ви ставитеся до вимог написання, згідно з законом, назв українських міст російською мовою наступним чином: Кыив, Харкив, Запорижжя, Кропывныцькый тощо?
5. Фактично закон № 5670‑Д позбавляє можливості мільйони російськомовних громадян України вільно використовувати в публічному просторі материнську мову. Чи схвалюєте ви ці заходи?
6. Що, на вашу думку, стане результатом впровадження закону № 5670‑Д: консолідація суспільства чи його розкол?
Маріанна Кіяновська
поет
1. Насамперед я проаналізувала мовне законодавство низки держав Європи. Цей закон — загалом кажучи — справді добрий, він цілком «європейський» за духом і буквою; водночас я відчуваю тривогу. Спробую пояснити. У Кримінальному кодексі є поняття «ексцес виконавця». Мовний закон № 5670‑Д абсолютно не захищений від «ексцесу виконавця». Зон ризику багато, одна з них — функції і повноваження мовних інспекторів. Надто заповзята людина на цій посаді, формально виконуючи свої обов’язки, може стати каталізатором конфліктів і непорозумінь у доволі больовій для суспільства точці. Якщо ці конфлікти і непорозуміння сягнуть певного критичного рівня, ситуація може скластися вкрай непроста.
При тому, що законопроект № 5670‑Д є, по суті, складовою глобального процесу, дух протесту в усьому світі також витає в повітрі — і теж є складовою глобального процесу. Для України з її високим протестним потенціалом дві великі групи незадоволених — православні Московського Патріархату і російськомовні громадяни України, особливо якщо вони виступатимуть консолідовано, — можуть стати випробуванням, особливо з огляду на гібридну, зокрема інформаційну війну Росії проти України. Я вважаю, що прийняття цього закону саме зараз суттєво посилить активність тих, хто (свідомо чи несвідомо) розпалює міжнаціональну ворожнечу.
2. Я вважаю абсолютно справедливими норми законопроекту № 5670‑Д про обов’язкове використання української мови як мови громадянства і мови робочого спілкування, але в мене є деякі застереження щодо того, що громадські заходи мають проводитися суто державною мовою — відповідно до формулювань, застосованих у цьому Законі. Я переконана, що саме цю сферу аж так зарегульовувати не варто. Я дуже добре знаю, чим була пацифікація Пілсудського в Польщі, знаю до найменших дрібниць, і знаю про сумні наслідки пацифікації, а все ж робилося з найкращими намірами. На жаль, досвід міжвоєнної Польщі мало осмислений навіть на Західній Україні. А він для нас зараз був би дуже корисним.
3. Я не повністю згодна з цифрами 20 і 15 відсотків, мені здаються більш прийнятними, наприклад, 30 і 25 відсотків відповідно. Але в принципі я вважаю, що теле‑ і радіоефір в Україні мають бути в основному україномовними. Культурна багатоманітність і багатомовність можуть бути реалізовані так, як це є, наприклад, в Литві, — через взаємну повагу і взаємодію в єдиному просторі співіснування. Законопроект № 5670‑Д встановлює пріоритети, але він не містить прямої дискримінації — ось як я це сформулювала б. Якби не почата Росією війна, конкретні норми в загальній системі цього законопроекту сприймалися б менш гостро, тобто власне політично. Як закон, що на тривалий час визначить певні сегменти політики в державі, законопроект № 5670‑Д є приблизно таким же, як і відповідні закони в інших європейських державах.
4. Я вже років 15 практикую це особисто — буквально транслітерую власні назви. Тому завжди писала, наприклад, «Єлена Фанайлова» і «Александр Морозов» — і так, «Харкив», «Запорижжя». Тобто я так пишу приблизно з 2003–2004 року. Мені це подобається.
5. Некоректно сформульоване питання. Некоректно означена ситуація. Законопроект, про який ідеться, встановлює певні принципи співіснування державної мови та мов нацменшин у публічному просторі. У контексті «державна мова — мови нацменшин» законопроект № 5670‑Д нікого не позбавляє ніяких можливостей. Поняття «російська мова» в законопроекті № 5670‑Д окремо не фігурує.
6. Я сподіваюся, що українське суспільство подолає «хворобу росту» і труднощі адаптації до нових суспільних і політичних реалій, і що все буде добре. Зі свого боку я докладу всіх зусиль, щоби не сталося ніякого розколу, а ставалася тільки консолідація.
