Микола Воробйов
Намальовані двері
К.: Український письменник, 2019
Цю збірку мені подарував той, хто фінансово підтримав її видання — скрипаль Олександр Спренціс. Привертає увагу підзаголовок назви — «Проникнення». Одразу згадався підзаголовок «Діви Обиди» Ігоря Римарука — «Видіння і відлуння». Тобто ці віддієслівні, на перший погляд абстрактні слова — підказка читачеві, напрямок руху, код сприйняття, ключ.
У віршах Миколи Воробйова — особливий причинно-наслідковий зв’язок. Але він зрозумілий на якомусь вищому рівні: «І пить не хочеться / І не п’ється / а якось так: / ніби ти пишеш / що більше не зустрінемось / і плачеш…»
Цей чар неможливо відтворити механічно, тож Тарас Пастух ще 10 років тому написав про дзенівську позицію Воробйова-поета. Та він і сам згадує Учителя («Учителю, скажи хоч слово…») або розмірковує у вірші: «ніхто не знає / що таке дзен… / / Дзен — це все / що довкола… / а там де його немає / там його найбільше». Отже, на перший погляд, достатньо співставити протилежності, аби наблизитися до чогось, що може виявитися прозрінням: «Найближче те, чого не існує / тому воно будь-де / воно не сіє зерен / з нічого проростає / воно повітря / воно і я майже щасливі… / (лежить щасливець / але ж він убитий…)» Проте простір і час живуть тут за іншими законами: «Що змінилося за тисячу літ? / Якщо я нещасливий — / то нічого не змінилося…» Особлива кінетика притаманна цьому просторові: «бути — це значить / падати… / Ми — це причини обрію…»
Може здатися, що Микола Воробйов увесь час лише захоплюється світом і світлом, навколишнім і внутрішнім та їхніми можливостями, та він знає, що все не так просто: «Якщо ти щось розкопав / цінне, цікаве, виняткове / то воно нікому і непотрібне / Від світла затуляються / щоб не осліпнути…»
В книзі є і графічні значки: трикутник, квадрат, сфера на позначення інтенсивності кольорів; зірочка. Микола Воробйов — поет розширення, взаємопроникнення, двокрапок, вони переважають над тире: «Чекання в Києві: / заховані перлини… / блиск таємниць: / рожеві волосинки вітру / із божевілля: квітка» — і далі вірш розбігається колами по воді того чекання. Все у всьому — так, Київська школо поезії?
