Олег Коцарев
Вміст чоловічої кишені
К.: Люта справа, 2021
Фішка Олега Коцарева — у підмічанні дрібниць, які живуть власним життям. Поет немов розкручує ці непримітні мотки дроту, і ним, мов телеграфним, починають рухатися та оприявнюватися історії. «і навіть / на сирі „фета“ раптом віднайдеш слід амоніта».
Заявлені на титульній сторінці Іронія, Ідилія, Епос і Ерос — язичницькі божества цієї збірки. Ця переважно міська лірика дійсно іронічна: «знову місто виглядає / так, / ніби десь тут вибухнув велетенський сміттєвий бак». Вічне повернення втілено в калюжі: «бо зимова калюжа це те що завжди повертається». На одвічне питання можна спробувати відповісти наступним чином: «складаєш пальці бутоном тюльпана / і пишеш / і питаєш / „ну в чому ж сенс життя?“ / так ніби вже знаєш / де ми / і як ми сюди потрапили». Автор не виводить моралі за своїх історій, він дає їм вільно розвиватися, в них все має однакову вагу і відсутній сум за недосяжним (ну, не вгадав, і що): «І в цьому всьому саме сьогодні / мусиш вгадати, що купити, / мусиш влучити пальцем / у філософський камінь». Адже завжди можна відпочити від епосу в моновірші: «Краплю на стіл посадив як співрозмовницю».
Щодо «Пісні «Світиться периметр, світиться» — мені теж знайоме ще з 10‑річного дитинства неприємне відчуття, коли склав текст, а тобі кажуть, що таку пісню вже десь чули. Тоді ще не існувало поняття тролінгу, так само як і можливості довести щось завдяки інтернет-пошуковику, — і почувався безпомічним.
Несуттєвий антураж і побіжні враження можуть навмисне відтінювати психологічне спостереження: «…ти отримав у житті все справжнє / випросив у чарівної липи / немарне непроминуще / високе й глибоке / те про що мріяв / те про що мріять боявся — / і тепер тобі хочеться / якоїсь гидоти / чогось несправжнього / марноти й капості / зробити дурницю / всім напаскудити / зло сміятися / щоб потім іще відданіше / незламніше / знову шукати справжнього…» В цих рядках авторка рецензії на сайті «Читомо» Елла Євтушенко вбачає вистьобування пафосу, але багато хто може впіймати й себе: людину, що не помічає справжнього в своєму житті, а з легкістю втрачає найсуттєвіше, щоби тим завзятіше його шукати.
