Анна Ахматова
Вірші і поеми
З російської переклала Валерія Богуславська
К.: ВД Дмитра Бураго, 2021
Невтомна Валерія Борисівна переклала московське видання Ахматової 2008 року. Як зізнається сама перекладачка в післямові, вона надає перевагу творчості Цветаєвої, але, переклавши колись «Реквієм» Ахматової, все‑таки не зупинилася на цьому. Цветаєву дійсно складніше перекладати. Навіть віртуозний польський перекладач Адам Поморський з усміхом констатував, що перекладає Цветаєву, а подеколи виходить Тувім.
Читання такої книжки перш за все пов’язане з радістю впізнавання знайомих текстів і радістю, якщо в перекладі вони не втратили свого шарму. Такий переклад відомого ахматовського вірша, написаного в Києві 1911 року: «Стисла руки під темним серпанком… / «Чом ти нині бліда, як мана?» / — Бо терпкою печаллю ізранку / Я споїла його доп’яна. / / Як забуду? Хитаючись, вийшов, / Рот у муці скривився і зблід. / Я побігла за ним чимскоріше, / Наздогнала аж біля воріт. / / Задихаючись, крикнула: «Жарти, / Що було. Підеш — вмру. Світ — пустий!» / Посміхнувся жахливо: «Не варто». / І — спокійно: «На вітрі не стій».
Дійсно, Ахматову в нас перекладали чимало, зокрема Ігор Римарук і Василь Герасим’юк. Цікаво також, що збірка власних перекладів, видана черкащанкою Ганною Синьоок у 2017 році, так і називається за рядком «Стисла руки під темним серпанком…» Тобто Ахматова — авторка, яка добре надається до майже дослівного перекладу. Іронічній поетці дуже пасує іронічність перекладачки Богуславської: «Хіба це робота? Іще що! / — Життя безтурботніш нема: / Підслухати в музики дещо / Й назвати своїм жартома».
Не все, звісно, вийшло вдало. Як на мене, у вірші «Борис Пастернак» не варто було втрачати особовий займенник і вводити присвійний, бо впізнає Пастернак в даному випадку не когось, а скоріше пізнає (не кажучи вже про далекість від оригіналу третього рядка): «За власним порівнянням, — кінське око, / Скосивши погляд, впізнає ваш вид, / І от алмаз розплавився, зник спокій, / Калюжі сяють, знемагає лід». — «Он, сам себя сравнивший с конским глазом, / Косится, смотрит, видит, узнает, / И вот уже расплавленным алмазом / Сияют лужи, изнывает лед».
Але коли читаєш згаданий уже переклад «Реквієма», тіло береться сиротами. З нього можна беззастережно цитувати усе.
