Сергій Жадан
Хлібне перемир’я
Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020
Добра новина для тих, хто відчув, що не здолає великих за обсягом і гнітючих за змістом романів Андрухович і Чернова: сміливо купуйте нову книжку Сергія Жадана! У ній мало тексту, і він вас не травмує, бо написане не виходить за межі абстрактних узагальнень. (Насправді ще від появи книжки одного вірша «Пливи, рибо, пливи» я вангую, що рано чи пізно класик узагалі позбудеться тексту як зайвого. Колись ми побачимо книжку, де буде надруковано лише прізвище «Жадан» на обкладинці — і вона все одно гарно продаватиметься та переможе в Книзі року ВВС.)
«Сміливо купуйте нову книжку Сергія Жадана! У ній мало тексту, і він вас не травмує, бо написане не виходить за межі абстрактних узагальнень»
Тим часом у п’єсі «Хлібне перемир’я» текст усе‑таки є. І переносить він нас в абстрактний часопростір, де можна впізнати тимчасово окупований, чи то щойно звільнений населений пункт Донбасу. З ідеологічною чіткістю в Жадана не надто склалося: хто такі «наші» чи «їхні» — зрозуміти неможливо, але ясно, що авторові йдеться насамперед про загальнолюдські цінності. Тим більше, що дія п’єси відбувається в буквальному сенсі над трупом матері.
Аби провести її в останню путь, додому приїздить Антон у джинсах, білій сорочці та піджаку. Джип у нього віджали на блокпості, міст підірвали, тож через річку він переправляється вплав (ясно, що автор натякає на безвихідь та сваволю воєнної доби). Удома Антона зустрічає молодший брат Толік у довгих шортах і гавайській сорочці (ясно, що авторові йдеться насамперед про показ драматичного розриву старшого брата із його питомим середовищем).
Разом вони плачуть, випивають незліченну кількість банок теплого пива з холодильника, який не працює, оскільки в абстрактному населеному пункті немає води й електрики (ясно, що автор майстерно розкриває трагедію війни через промовисті деталі), і провадять абсолютно беззмістовні розмови з украпленнями неймовірно недотепного гумору. Скажімо, коли жінки приходять обмивати покійницю: «Толік. Куда ви? Тьотя Шура. Обмити її треба. Толік (незадоволено). Шо її обмивати? Вона чиста. Тьотя Шура. Толя, давай я буду вирішувати, кого обмивати, кого ні. Толік. Я у себе дома вобщє‑то, тьоть Шур. Тьотя Шура. Да? А мить її ти будеш? Толік. Да шо ви все мить, мить? (Повертається до Антона.) Для чого її мить? Антон. Ну, не знаю. Для гігієни» тощо.
Подальші події згадувати немає сенсу, бо їх так мало, що мимоволі доведеться спойлерити…
Звісно, доброзичливі критики знайдуть у п’єсі «Хлібне перемир’я» риси театру абсурду, біблійні алюзії (поява Маші, якій надійшов час народжувати, чи згадка про 12 хлопчиків у класі — ну ви зрозуміли), чудові ліричні відступи й глибоко парадоксальний фінал. Але я ще більш наполегливо чекатиму на ту майбутню книжку — із чистими аркушами, — бо в ній, якщо чесно, буде більше сенсу.