Про авторку:
Анна Ауґустиняк — польська поетка, журналістка, авторка радіорепортажів та біографічних книжок. Випускниця полоністики Варшавського університету, Вищої школи журналістики ім. Мельхіора Ваньковича та докторантури Інституту літературних досліджень Польської академії наук у Варшаві. Авторка біографій Антонія Собанського та сестри поета Юліана Тувіма — Ірени Тувім. А також прозової книги та трьох поетичних. Її твори перекладено англійською, французькою, італійською, німецькою, російською, румунською, сербською, турецькою, арабською, вірменською, білоруською та українською мовами. Стипендіатка Міністра культури і національної спадщини Польщі у 2013 році, лауреатка літературних нагород.
Про творчість Анни Ауґустиняк я вперше почула від свого друга — філософа Антона Марчинського, який мешкає у Варшаві. Разом із дружиною Юлією Марчинською він робив український переклад прозової книги Анни Ауґустиняк «Я кохала, коли вона відійшла». Книги про процес помирання. Антон давно досліджує людське проминання, феноменологічні аспекти тілесності, але глибини цієї книги були справді виснажливими.
В одному зі своїх нещодавніх есеїв філософ звернувся до нової поетичної збірки Анни Ауґустиняк «Між нами тваринами». В ній повставала ще одна болюча тема: привласнення людиною права розпоряджатися життям тварин. За словами Антона Марчинського, «…поезія Ауґустиняк, мова страждання, що наче хвиля переливається з однієї книжки цієї Авторки до іншої, має як алегорія приховувати і відкривати щораз глибші рівні…» Ось як підсумовує філософ: «…головне питання, що в мене виникає після прочитання цієї книжки, — „поет завжди може бути [лише чимось] більшим або меншим ніж людиною, але ніколи — людиною“?»
Вірші для цієї публікації взято переважно зі збірок «Без тебе» та «Дякувати богу». Поетка відверто говорить зокрема про межові стани, екофеміністичний досвід. Важливо подеколи змінювати кут зору — і така поезія найвлучніший провідник у цих спробах.
Наталія Бельченко
без упокою
на власні очі я бачила розітнуті нутрощі
і вогонь який пожер animulam
казали залишиться тільки шрам
а влаштовують мені небесне поховання
трупоїдні сипи стерв’ятники та марабу
тягають між світами тіло
це тіло було в мені до останньої хвилини
браслет від Юлії Гартвіґ
в аеропорту Фіумічіно вона побачила
нанизані на шнурок намистини з античного
скла оздоблену бірюзу та отруйний ціан
і мовила купи для неї
ти сказав Юлія знається на алхімії свідчень
до запаморочення в станах концентрації
(ціаніди з цукрової патоки циклон Б
1 кілограм/ 5 марок/ 300 осіб
кінець наставав через півгодини
і в Аушвіці прийшов до більш ніж мільйона)
в станах зосередженості після запаморочення
я могла перестати дихати від концентрації нанизаних
на шнурок ціанів убивчих як свідчення
з Фіумічіно та всіх аеропортів світу
жіноча лінія
дихають в мені всі
я балаканина склеєна з доль
що старші за людство
нічого складного
аби розуміти їх в тілесному призначенні
достатньо носити ліхтарі
та світити
весь час світити
в природні заглибини
та інші вологі отвори
вона не вміє бути богом
питання здається дуже гостре чи ти віддала би
на хрест свого сина
він врятував би від гріха цілий світ
тиша потім тиша бачиш яка ця божа
любов є велика адже віддав сина
так
не любив його він всіх любить
не любив його любив те навіщо
вбив через любов
Без тебе я відвідала могилу у Віфанії
Лазаря там уже не було
на колінах я просунулася
якомога глибше
аби з землею яка його торкалася злитися
тут його було вирвано з потойбіччя
через чотири ночі та дні
найкраще ван Лейдену вдалося
воскресити на полотні
в інтимному погляді пензля
напругу між чоловіками
прихильність на смерть і життя
Ісус ще світлий
перед воскресінням тіла
у поверненого звідти Лазаря
в очах проміння з темряви
повторно згасне через багато років
але як мріяти якщо встав з могили
Ніщо
смуга на склі автівки на великій швидкості
коли з неба впав птах
відблиск на морі
ми визирали у вікно вранці
пересохлі губи (лизала холодну стіну)
коли ти ввійшов у мене ззаду
(перший раз було капець як боляче)
маю дати їм кисню інакше вони охолонуть
ті рештки кохання
щось більше ніж подряпину хотіла в тобі залишити
рану
Ти буваєш милосердним
спершись на лікоть вдивлялась у твої сни
іноді ти кричав але завжди з таким завзяттям
ніби втримував людей
від побиття камінням невинного
спи казала тихо і цілувала пальці
які снували по грудях стількох жінок
крізь ґрати крізь дроти крізь кордони
однієї ночі мовила не
йди мовив і відійшла
крізь сонність наших тіл
які єднала звичка спати оголеними
але з краю світів
зовсім як на останньому суді
ти покликав мене та милосердно пробачив
що я закрилася від твого сімені
Ночі заповнені іншими жінками
якби з дня коли я вперше лягла
поруч із тобою не минули роки
неможливо було би витримати тягар повітря
з тієї кімнати
повної свідчень книжок та волосся інших жінок
які ми будемо щасливі заколисував ти мене
але сон так і не прийшов
я дивилася на кохання в кіно
подеколи вдивлялася у фотографії померлих
коханих
які ти розвішував на стіні
фото підписані іменем і прізвищем
ніби скальпи бажання
а ще я прокрадалася в твоє крісло оголеною
і поринала в його обійми
в напівреальності вирішувалась моя доля
нарешті я збирала з підлоги одяг
повільно натягала колготки
клала бюстгальтер до торбинки
і вислизала навшпиньках
Про смерть, перетворену на їжу
Серце припиняє битися.
Мозок, можливо, ще про щось думає.
Пізно.
Тіло вже стало м’ясом
і перетворюється на страву,
на темні людські справи
з кола вбивства та поїдання,
всотується з кожним шматком
в кожну тканину,
в осердя життя,
в осердя крові,
кров починає змішуватися з кров’ю,
обертається на живе кладовище,
лялькується в потвору.
Пийте, беріть, їжте.
На тарілці вічний сон
корови, бика, вівці, кози.
Гріх не поширюється на тварин:
святий Фома встановив це,
нерозумні душі,
але ж які смачні в них тіла.
З польської переклала Наталія Бельченко
