Ія Ківа
Перша сторінка зими
К.: Дух і Літера, 2019
Є щось непростиме в тому, що досвід війни стає повсякденністю, надто повсякденністю поезії. «підбитий аеропорт поранена залізниця / спотворене до невпізнання обличчя міста / переламані кінцівки вулиць / перелякані верхівки білих тополь / перекручені судини звичних шляхів / / бий в барабани біди»
Ія мовить про чорно-білість війни з власного досвіду. І тим страшніший своїм можливим пророцтвом цей її вірш, в якому сніг виглядає попелом — і навпаки: «перша сторінка зими / / вчися читати сніг / / в небесній бібліотеці / ще довго палитимуть книжки / нам на голову».
Двоїстість має на увазі і Галина Крук у тексті «Замість передмови»: «Перша сторінка зими» Ії Ківи — книжка, яка прошиває і зшиває. Поцілює і зцілює». Хоча так і хочеться додати: «доки болото не всотає наші голоси / як ukraina libre крізь соломинку / відригнувши паленим м’ясом / й старовинними козацькими думами». Здається, в цій книзі не відчувається просвіту. Єврейська тема — шиболет теми жертви. Так само як згадка про молоко відсилатиме до целанівської фуги: «годуємо гіркі води історії / підземним молоком замовчування». Біблійні сюжети ніби тільки й чекають нагоди, аби втілитися в спрофановане повсякдення: «лисавий охоронець провінційного кінотеатру / лається з підлітками через пірсинг та відверті татухи / ніби не він на забрьоханій білизні ночі / зачав чи не кожного другого з цих недоумків / / Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова…» Лишається «свободою давитися», «замість кричати харкати кров’ю», а «нічний ліс насилля / густо населений / криками відчаю».
Але ось вірші з довгими рядками, в болісній густині яких тонеш, наче в страшному сні, раптом змінюються прозорими невеличкими острівцями: «зашити світло у подушку / аби читати вночі / найтемніші книжки / / буремні часи / краще за все перечікувати / всередині сонця». Ці сонцестрімкі видіння, як-от у вірші «дитина тримає в руці ліс…», здаються мені передчуттям полегшення. Так само як і слово «вільга» поруч зі словами «мова», «життя» — волога, слово, в якому мені вчувається і польське ulga (полегшення), і співзвучність волі, наче воно є ключем вивільнення в новий простір.
