Сергій Синоптик
Потрібне закреслити
Дніпро: Герда, 2020
Мозаїка двох мов, простота переміщень, проникність речей, над усім цим — відгомін Криму, де народився автор, де гамлетівським стає питання: «якою мовою купувати морозиво / невідомого лютого невідомого року / тут / де нема інших мов / крім солодкої мови війни», адже «трофеєм стає молодь / трофеєм стає мораль».
Мови, накульгуючи, перетікають одна в одну: «тоскливое жёлтое утро / парканы / пристрастие», концентрують спогади: «бачили очі / ці каперсы и ялівець / сміття за парканом / маяк и янтык»
В цій книзі є вулиця Фабриціуса. А я знаю пам’ятник Фабриціусу в будьонівці, що стоїть і зараз у Вентспілсі. Так і уявляєш собі, як наш Щорс, що біля залізничних кас, потроху їде йому назустріч.
Сама ідея перекреслення головного унаочнює втрату. У вірші, який дав назву збірці, закреслено рядки, які ми вже прочитали без цієї пущеної смуги: бывало в одном троллейбусе ездил на берег моря.
І очевидно, що «после того как забыты любые слова / зарифмованы собранные глаголы / недолгое ничего остаётся с любым из нас / и / запоминает моменты».
Книга просякнута жалем нестачі: «запозичити в гетто / трохи софори / маклюри». Навіть те, що мало би викликати посмішку, викликає радше співчуття, бо всюди бачиш алегорії: «теперь осталось сбегать в канцтовары / и фото прикрепить на холодильник / и ждать пока он, немощный, взлетит». Отже «млосно мені, мала», як каже ліричний герой — із сартрівською безпосередністю.
