Юлія Мусаковська
Бог свободи
Львів: ВСЛ, 2021
Свобода має безліч облич. Це і любов (з першого вірша збірки), з проявів якої читач теж може вибрати: «як довгождана, але навмисне пропущена станція». Рефрени та щільні різнобічні описи будь-якого явища чи почуття — не рідкість у Юлії Мусаковської. Наче поетка хоче вичерпати сутність речі, сказати про неї максимум, не відпустити похапцем. Вона створює нову етимологію для слова «вибір»: серед іншого «вибір від слова „вибити“, / вичавити із себе / комплекс молодшого брата…». Нині свобода та війна — невіддільні, і спартанське лисеня «облизується, / згадуючи — на смак — птаха мого спокою». Війна ще не раз зринатиме в цій книзі, бо довічна тема смерті в українській поезії тепер не існує без неї.
Свобода також у можливості вибору між «писати» і «жити». «Тільки вибір не завжди є — / так мені говорила жінка / яку обрало для себе перше». Поет насправді не має права зізнатися в своєму виборі.
Дуже сильний вірш «Дощ укриває наші тіла і, здавалося б, світ». В ньому — гідне сприйняття останньої миті, сприйняття кожної миті з інтенсивністю останньої. Це глибоко метафізичний текст. Є в книзі, звісно, вірші більш «домашні», але й у них — перспектива. Яка відсилає, наприклад, до ритуально-міфологічного, річного колообігу. А от і кит: «В нутрощах дому — китовому череві — тепло й темно».
Пейзаж і пташиний світ в поезії Юлії Мусаковської — основа та механізм багатьох образів: «Люди — заблудле стадо. І господар осінній парк / заганяє дбайливо нас у свою золоту фортецю». «Голос птаха — подих у сопілку / часу…». Цей вірш — один з тих, де динамічний ритм співпрацює зі змістом, надаючи цілому програмного звучання. Тут дуже важлива думка, з якої теж випливає необхідність свободи: «Скільки ще іти стежками мертвих, / що як зашморг чи як оберіг. / В’ються тисячами кілометрів — / нас відводять від нових доріг». Але подальші історії дідів‑бабусь — це як отченаш. Бог свободи — подеколи жорстокий бог. Чи маємо ми звільнитися від певного знання і сутностей, за будь-яку ціну «видобути птаха з горла»?
