Вано Крюґер
Цебер без дна
К.: Люта справа, 2020
Передмову до цієї збірки написав фахівець з рабинської писемності, єврейської містики і хасидизму Ігор Туров. І до неї видавці поставилися як до священного тексту, тобто зберегли пунктуацію автора і не додавали розділові знаки там, де їх не вистачало. Ігор Туров, розглядаючи тексти Вано Крюгера під кутом відповідної релігійної традиції, зауважує: «В этом калейдоскопе словесных образов и ракурсов созерцания подлинное и символическое постоянно сменяют друг друга подобно двум борцам, каждый из которых в считанные мгновения успевает повалить соперника и быть поваленным им».
Наповнити свій цебер без дна можна будь-чим і будь‑де. Це своєрідна терапія для того, в кому піднімається гарячка, як у першому вірші. Максими намацують мудрість: «ненависть солона на смак / тому зберігається довго / любов же — не смак, а тепло — / вистигає…» Поет оспівав навіть свій перстень з чорним каменем. В книзі чимало графічних знаків, слів грецькою та гебрайською мовами, є графічні вірші. Згадуючи попередні книжки автора, бачиш, як невпинно він наближається до мінімалізму — деякі тексти складаються з двох рядків. Сонце — один з найголовніших персонажів цієї лірики. Проте воно «не білка, / а кріт…» Так парадоксально його сприйнято, але ж воно справді сідає за пруг і зникає в землі. Читачеві може пригадатися організація простору в найголовнішому творі Данте, «шлях до центру». Еротика в цих текстах також оправлена в символи: «у хлопців змії ростуть / і змії голодні / ми голі були / і були ми щасливі… (…) біла кішка — голодна чаша…»
Мені, яка нещодавно перекладала з польської вірші Уршулі Малгожати Бенки, тексти цих двох авторів здаються суголосними. Бенка набагато старша за українського поета, і в неї схильність до містерій набула найвищого розквіту. Цікаво, як розвиватиметься поетика Вано Крюґера!
