Ольга Ольхова
Русла зап’ясть
К.: Саміт-книга, 2020
Ця збірка, як і книжка Анни Малігон, — цілісний витвір мистецтва. У випадку Ольги Ольхової — ще й з відкритим корінцем. Презентація цього артбуку теж відбулася на рідкісному рівні, була дуже гармонійною: шляхетна музика, витончені авторка та її голос, мерехтливі тексти… Читалися поезії про кохання, але в самій книзі привертають увагу вірші про Луцьк, про сприйняття війни («А що Схід наш кровить, то банальна психосоматика: / нам вмирати так легко, жити мертвими — і поготів», «Як їм таким — відважним і безборонним / — раптом сказати, що це не моя війна?»), про Небесну Сотню. Поетка мучиться запитаннями, які муляють багатьом із нас, особливо останнім часом, в світлі, наприклад, суду над книгою Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса: «Як маю вМОВкнути? Зрадити? Й на задвірки? / Як же укласти з байдужістю цей договір? / Усі ж мої сосни корінням вростали в криївки. / Птахи ж мої всі у вирій літали в Сибір».
Олег Коцарев у рецензії зауважив, що ця збірка з тих, які «належать до хвилі чуттєвої конвенційної лірики. Будь-які житейські, як то кажуть, радості й болі тут перетворюються на римований вірш, глибоко занурений у загальновідомі традиції національної поезії».
Кураторка видання Юлія Лактіонова розповіла про збірку, зокрема, наступне: «Хотілося, щоб книжка була такою нюдовою, не ближчала, була максимально натуральною. І тому світлини теж хотілося робити саме на плівку, а не на цифру. У Юліани Паранько багато таких робіт, тому ми до неї звернулися». Дуже цікаво було дізнатися на «Читомо» про процес виготовлення такої збірки, в ньому немає дрібниць. Одна з моїх книжок — «Ответные губы» 2008 року — теж артбук на папері верже, для ілюстрацій виготовлялися спеціальні кліше.
Сама Ольга говорить про чільний мотив наскрізної відвертості в книзі, про шлях від оголеності думок, почуттів, зізнань — до «нарощеної кольчуги невразливості». Але з основою — пражінками, прамужами, з живою «попри посуху» совістю — в авторки все добре.
