Лалі Ципі Міхаелі
Божевільний дім
З івриту переклала Олена Мордовіна
К.: Каяла, 2020
Цей огляд майже повністю складають книжки, написані жінками, на відміну від попереднього. Лалі Ципі Міхаелі, яка народилася в Грузії та мешкає в Ізраїлі, «називають еротико-урбаністичним поетом». Її поезію вважають новаторською і досить агресивною. Цікаво, що саме творчість жінок, як от згаданої у цьому огляді Яни Орлової, пронизана подеколи брутальним еротизмом.
Але саме образ дому — наріжний для ліричного буття в цій збірці: «…все, що існує / В світі, просто / Дім / І цей дім неміцний / І цей дім не містить / І цей дім спливає кров’ю / І цей дім звинувачує / І ти маєш вирішити, коли / Годі вже стояти на порозі». Поетка цитує Єгуду Аміхая, його думку, «що життя складається з / Дверей, що відчиняються і зачиняються». Стосунки між чоловіком і жінкою також — в архітектурній, будівельній площині: «І твоя рука на моїй шиї / Так спекотно зранку. / Рука архітектора, / Я пояснюю собі, / Будує мене з самого / Котловану».
Противагу сталості дому становить необхідність відшукати його — в русі. Наче з кошмарного сну, фраза «Неможливо знайти цей будинок». Оптичні прилади стають персонажами: «Мені потрібен бінокль, штатив і відкрите вікно / Щоб пам’ятати твою присутність у кімнаті / Підключатися до пестощів та ударів, які можуть / трапитися під час сексу / Коли ти намагаєшся стимулювати нерви в моїй дупі».
Серед образів особливо цікавий образ риштування — як еротичний. В ньому теж рух: спорудження риштування, розбирання риштування.
Особливість перекладних книг в тому, що ніколи не знаєш, чи дійсно автор мав на увазі те, що ти бачиш після перекладу. Тому слово «божевільний» у назві — абсолютна індульгенція на будь-які смисли. Дочитуючи збірку, я почала трохи хвилюватися, чи все добре у мене зі сприйняттям. Мабуть, автор зумисне наближався до межі абсурду. Та Лалі Ципі Міхаелі одразу заспокоїла мене: «Але надтріснутий поет завжди залишиться на самоті, / Яка продовжить відзначати / Кола на землі».
