Ганна Яновська
Золотий носоріг
Львів: ВСЛ, 2019
Наша поезія переважно міська. Але справжня містка поезія — це та, яка має на споді міфи та ритуали, прадавні символи, спільні для всіх народів. І відчитати їх можна завдяки такому-от містку — з Африки, колиски цивілізації, що б ми там собі не думали.
Вона знайомить нас із Кейптауном, який ми знаємо хіба що через призму колоніального «В кейптаунском порту», але потрібна інша оптика, аби побачити: «Під тобою за кожним кроком поверхня ламка, / Під тобою рипіння, рух і підземний жар. / Візьмеш яблуко — і воно просвічує до хробака, / Глянеш в ріку — і бачиш труп чи заклятий скарб».
Персонаж у цій поетиці може ототожнюватися з ключем («Я також ключ, і мене згадай, коли тобі мовлять: «Бери / що хоч на пам’ять про гордий край, йдучи із моєї гори!»), прибирати властивості мушлі («Ми — як мушлі, ми прикрашаємо давній біль, / Заокруглимо до перлини пекучу сіль, / Витанцюємо пам’ять, відчутну до кінчиків дред…»).
У цій книзі — слова з африканської мови та спогади про катівню ЧК. Довгі рядки з суміжним римуванням — такими вивільнюються притчі. До речі, таке римування любив і Сковорода, про якого згадує поетка: «Та після Савича світ вдосконалив сіті свої і пастки». А Харків, де вона мешкає, зі Сковородою — в особливих стосунках, як і Переяслав.
Ковчег — один із символів, адже стихія води близька Ганні незалежно від Африки: колись у нас був намір зробити на двох книжку про водойми. І зараз я згадую про це — а раптом Всесвіт почує. Мої водойми є, звісно, світом у мініатюрі — у порівнянні з південноафриканською Атлантикою. Є якесь відчуття дзеркальності, коли зазираєш у протилежну півкулю. Тут «Ти виходиш на пляж, де чужинським / є слово «засмага». Орнаментальне оформлення книжки ще більше занурює в цей архаїчно-яскравий простір. Ось спеції: «Золотий покровитель спецій, що не знаю, як зветься він, / Пері-пері, масали, перцю, розсипних кольорових жарин…» Та географічно протилежний світ знов нагадує про зворотній бік: «І тонка, і крихка напрочуд тут межа між життям і гниттям, / Де їдець, а де їжа готова — щойно це очевидно було, / Та життя ладне знов і знову розвернути своє жало». Проте «Бог виходить за межі храму, не торкнувшись смертельних дротів, / І гуляє Він голосами, у вогнях язиків, ротів…».
А ось світ африканських масок: «На порозі країни масок не кажи випадкових слів. / Це мов пасіка: не займай нас — і почуєш наш тихий спів». Так само й ритм і зміст поезій Ганни заворожує, наче з нею поділився своєю магією світ духів.
