Нога
випуск 1
К.: 2020
Щось давно не було в нас оглядів журналів. А надто їхніх перших чисел. Адже поява нового видання — рідкість. «Нога» — журнал художньої документалістики. Якщо назва здається дивною, то один із його засновників, Філіп Оленик, уточнює, що «журнал „Нога“ створений із думкою про щоденники та подорожі». В цьому номері — поезія, листи, листування та навіть тюремна проза. Вражає ця проза Альони Думашевої, адже нечасто випадає прочитати про такий досвід з-під руки не дисидента, а дівчини, яка трохи відсторонено, але дуже докладно згадує про своє ув’язнення.
Стилістика текстів «Ноги» — сучасна, експериментальна. Видання не тільки кількамовне (українська, російська, англійська), а подеколи наче з акцентом, бо неясно, відповідає «и» та «е» російській чи українській вимові: «…жил на лесничной клетке в доме на Хрещатеке где умудрилсья (ето бил последний етаж с виходом на чердак)…» (Назар Беницький). Київ у творах представлений досить щільно, як-от київські заводи чи озеро Вирлиця в однойменному тексті Лізи Білецької: «Вирлиця ніколи не планувала бути настільки глибокою, щоб у ній можна було ховати тіла». Взагалі рідин, водойм та їхніх мешканців тут вистачає: «Я бы не стал трахаться в полдень / Я бы не стал ссать на дельфина в полдень», — пише Катя Лібкінд.
Олександр Авербух представляє всю палітру листування своїх персонажів — з життєствердними фразами: «нежуріця бо вам нічого непоможе щоя зроблю». Антон Полунін тут з поемою-щоденником: «…23 жовтня 11: 20 / 100 гривень на аню / 100 грамів сушеного арахісу / клавіатури співають мов потічки / зливаються в симфонію приватних байдужостей…»
Цікавий текст — спроба Оксани Брюховецької зафіксувати мить, в якій вона осмислює народження доньки: «…отак сидіти на лавці біля возика мені доведеться зовсім недовго, і цей недовгий період назавжди буде запечатаний для моєї дитини як недоступне минуле. У цьому загадковому минулому моєї дитини я зараз і сиджу».
Отже, надсилайте у видання художню документалістику. Мови: українська, російська, суржик чи англійська. А я назву цю замітку фразою з журналу «Нога», яка документує моє теперішнє буття.
