З польської переклав Валерій Бутевич
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2019
«Творець сенсаційного напрямку педагогічної архітектури», — це слова уродженця Львова Герберта про Дедала, творця лабіринту на Криті. Але майже те саме можна сказати й про самого поета, який ховається за постаттю Пана Cogito, чий нетривіальний погляд на речі напропале будує нові зв’язки в читацькій свідомості. Парадоксальність інтерпретації — і є поезія. Так, виникнення лабіринту пов’язане з бажанням короля Міноса навчити свого сина Мінотавра правильно мислити «Завдяки системі коридорів, від найпростішої до щораз складнішої, різниці рівнів і сходинок абстракції». Альтернативні історії Герберта подеколи вміщуються в кількох реченнях. Ось старість Прометея: «На стіні опудало орла і вдячний лист тирана Кавказу, якому завдяки винаходу Прометея вдалося спалити збунтоване місто».
В книзі повно топонімів та імен культури; носії останніх ніби проводять нас через власні концепції й одночасно — через примхливу уяву поета. Особливість цих роздумів у тому, що автор наче одомашнює абстракції, які нас лякають, приводить їх до знайомого нам знаменника. От що робить Пан Когіто з власною безоднею: «…коли / повертається додому / залишає безодню / за порогом / ретельно прикриваючи / шматком старої ганчірки».
Пан Cogito — це не тільки alter ego поета: це будь-яка мисляча людина, що має добрячий запас самоіронії. Як писав польський поет Станіслав Баранчак, слова Декарта набувають у Герберта значення «якщо я хочу існувати насправді — я повинен мислити».
У вигаданій ним грі «Кропоткін», Пан Cogito «хотів би бути посередником свободи», а не самим Кропоткіним під час утечі. Дійсно, ліричний герой Герберта — рефлексуючий посередник, транслятор, той, хто ставить історичні факти під неочікуваним кутом заради простої можливості власного інтелектуального існування, що означає для нього існування як таке.
Книжка закінчується в найкращих традиціях — «Посланням Пана Cogito». «будь відважний (…) стережися черствості серця (…) а нагородять тебе за це тим що є під рукою / нагайкою сміху вбивством на смітнику…»