Василь Махно
Одновітрильний дім
Львів: ВСЛ, 2021
Одновітрильність, мабуть, це про певну простоту. І одночасно складність того, чого потребуєш. Василь Махно пише про маму, яка співає під баян. Це нібито щось буденне, а насправді — спробуй стикнись у повсякденному житті! Хоча навіть однокласник мого сина 1998 року народження ходив займатися баяном, тому що на баяні грав дід!
«і якщо ти жив у річках ти був поетом?» — запитує Василь Махно. Мабуть, саме річкове повітря («нахлебтатись повітря річок»), — те, яке вихоплюєш уривчасто з-під води, або те, яке в ній розчинене, для якого потрібно мати особливий інструмент, інакше неможливо дихати, — і є поетичною мірою. А ще треба «вантажити чужі абетки й мови / і розтирати в пучках пальців слово».
Взагалі‑то Махно — поет не тільки людської ойкумени, у нього гостре бьордвотчерське око (вірші «У заплавах», «Серпокрилець», «Яструб»). Серед усіх рослин він оспівує кропиву. Йому відомий еротизм джмелів з їхнім «зволохатілим звуком», не байдужа доля нічийної кішки та її кошенят. А фантазії щодо китів взагалі несподівані: «кити передягнуться в крила / й зелену робу кропив / / у бурштиновім стиглому небі / над скупченням яхт і човнів / прощальні кити серпневі — / летять і летять домів». Взагалі для авторів цього числа тема кита — особлива, бачу: дивовижно інтерпретує історію кита та Йони одесит Михайло Сон у своєму вірші (див. ШОИЗДАТ), й у Василя Махна — наскрізні кити: «островів безконечна вервиця / Одіссей сюди не повернеться / всі вони на хребті кита».
Насправді тема прихистку для приблудної кішки з кошенятами це в ширшому сенсі тема притулку для народження Бога, як-от у вірші «Народження»: аби частіше знаходився той, хто «…прийнявши подорожніх і голодних / ковтнув перестрах — пересилив подих / і перепис що запровадив Рим». А вірш «Вдячність» є певним містком між християнською та язичницькою сутностями Василя Махна.
Своє ім’я поет зашифрував у вірші «Каліграфія»: «в тих рукописних списках / і васильки цвітуть — й василіски». Він з однаковою легкістю розповідає про розбитий Volkswagen і «Коротку історію англійської поезії». Василь Махно, як і в інших збірках, завжди мандрує: у просторі, у часі, в почутті до жінки, в осягненні поезії, — та ділиться з нами репортажами зі свого одновітрильного ковчега.
