№6-8(152-154) 2018
Тема Нам своє робить
Шо слушать
Смотреть все
Шоиздат №6-8(152-154) 2018
Любовь
Аваканц Маро, теребя пуговицу жакета, громко, на весь судебный зал, глотала слюну.
За спиной, угнездившись на скрипучей скамье суетливой воробьиной стаей, шушукались ее соседки — Крнатанц Меланья, Василанц Катинка и Макаранц Софа. Иногда, не прерывая шушуканья, Меланья с Софой поворачивались в сторону ответчика и окидывали его осуждающим взглядом. Катинка, чтоб не отрываться от вязания, головы не повертывала, но каждый раз, когда подруги осуждающе смотрели, сокрушенно цокала языком. Ответчик — высокий, седобородый и неожиданно чернобровый старик — на каждое цоканье дергал плечом и кхекал. Заслышав его кхеканье, Маро громко сглатывала и усерднее теребила пуговицу жакета.
Стенографистка, молоденькая двадцатилетняя девочка (Маро, подслеповато щурясь, попыталась разобрать, чьих она кровей, но потом сдалась — молодежь сейчас так причесывается и красится, что своего от чужого не отличишь), заправляла бумагу в пишущую машинку. Судья, прикрыв глаза, ждал, когда она закончит.
— Я готова, — звонко отрапортовала стенографистка. Судья, поморщившись, открыл глаза. Несмотря на распахнутые окна, в комнате стояла невозможная духота. Октябрь хоть и напустил щедрого разноцветья и подмораживал утреннюю росу, но убавлять полуденную жару не собирался — в обед солнце шпарило так, словно за окном не ополовиненная осень, а самое ее начало.
Всi, кого ми любили були втiкачами
* * *
Ти вмивався й не чув, як виходили речі з назв:
за ранковим дощем, крізь прозоре м’ясо повітря.
І тепер стоять, живі такі і нові,
залишивши позаду осиротілих нас.
Позосталися явища, та їм нема опертя,
відтепер починається зовсім інакший відлік.
Що вдаряло у груди і міцно било навідліг —
притуляє до серця і повертає до тями.
Та згубИ імено — і не потрапиш уже
до веселих пивничок і до поважних будинків:
гість незваний, порожня сутність, молочна пінка,
перелітний птах, що небесну луку крильми стриже —
не назвати тебе, бо назви пішли в пісок.
Ми не дбали про них, тому і завчасу втратили.
Так монета падала в черево автомата
із іржавим скрипом і потойбічним цокотом,
так об’єкти скидали шкурки старих імен.
Ти вмивався й не чув. Тепер німота довкруж,
але зветься вона інакше. І пам’яті білий вуж
заглядає в очі, та віри тобі не йме.
СОРОМІЦЬ
* * *
встань і іди
встань і іди
говорить мені будильник
голосом ісуса
встань і іди
адже життя твоє як у кішки —
усього дев’ять томів
увесь цей час ти жив його як умів
та уяви якщо зараз вже восьмий том
а ти пливеш по життю догори животом
вмикай свої очі хоча би вряди-годи
підводьсь і іди
встань і іди
говорить мені будильник
голосом ісуса
рибу свою лови, позбудься своєї мляви́
ти лежиш на подушці головою і гниєш з голови
і сил і безмежжя твого краї
як ти вже збагнув не такі уже й і,
і все що ти бачиш довкіл —
то знамення близької труби
встань і роби
встань і іди
встань і іди
нагодуй свої голоди
допоки ти спиш, очі твої сліпі
а ти ж весь світ вертіти хотів на своїй стопі
підйом, дорогий,
пі-пі-пі
пі-пі-пі
пі-пі-пі
